|
СЛУЖБА
БОЖА (СВЯТА
МЕСА)
Неділя -
9:00 (пол. мовою)
11:00 (укр.
мовою)
Понеділок - 18:00 (укр.
мовою)
Вівторок
- 7:00 (пол. мовою)
Середа - 18:00 (пол.
мовою)
Четвер
- 7:00 (укр. мовою)
П'ятниця
- 18:00 (укр. мовою)
Субота
- 18:00 (укр. мовою)
КАТЕХЕЗИ
(недільна
школа)
Понеділок - діти,
які готуються до причастя о 10:00 та о
16:00
Вівторок
- молодь 9-ий - 11-ий класи о 17:00,
студенти о 18:00
Середа - діти 6-ий
- 7-ий класи
о
9:00 або о 16:00
Четвер
- діти 4-ий - 5-ий класи
о
16:00, 2-ий клас о 14:00
П'ятниця
- діти 8-ий клас о 10:00
Субота
- діти 1-ий клас о 14:00
СВІТЛИЦЯ
(дитячий
клуб)
Понеділок, Вівторок,
Середа, П'ятниця о 13:30 - 17:30
МОЛОДІЖНА
ЗУСТРІЧ
П'ятниця о 19:15
|
|
| |
Парафіальний храм “Святих Петра і Павла” та “Божого Милосердя”
|
З 1991р. римо-католикам повернули храм “Петра і Павла”. Це була колишня святиня польського гарнізону збудована у 1934-1938 рр.
Засоби на будівництво ще одного храму у Рівному були зібрані старанням Міністерства Військових Справ, офіцерами та солдатами 21 Полку Надвіслянських Уланів, князя Януша Радзівілла та сенатора Скоковського.
Незабаром після приходу радянської влади святиню замкнули, а згодом почали використовувати проти призначення. Спочатку там були стайні для коней, згодом кіно, а потім розділивши храм на два поверхи на першому розмістили спортзал, а на другому управлінські приміщення. Знизу, також, містилися кілька майстерень та меблевий магазин.
Ще до повернення храму віруючим до невеликої групи парафіян приїжджав о. Антоній Андрущишин. Згодом, у 1990-1991 роках до Рівного почав приїжджати о. Владислав Чайка, котрий і досі продовжує вести вірних прямою стезею до Всевишнього.
Після повернення храму та прилеглої території (запущений парк у якому містилися гімнастичні снаряди) у 1991р. розпочалися ремонтні роботи.
Після нового відкриття і 13-ти річного функціонування рівненська парафія у кількадесят разів зросла і омолодилася. З’явились парафіальні групи (які християнство відкривають заново у собі близьких аспектах ). Радують співом два “стаціонарні” парафіальні хори “Serafin” та “Sursum Corda”. Час від часу гуртуються і співають маленькі (5-10 років) музичні таланти а також солісти.
|
Колишня Парафіальний храм “Народження Діви Марії” та “святого Антонія Падуанського”.
|
у 1548-му році. Всі витрати з будовою покрила княжна Беата Острогська (Косьтєлєцка) – дочка польського короля Зигмунта І.
Цей храм знищили татари в 70-х роках XVI століття.
Однак у 1606 році княжна Анна Острогська (Штенберг), дружина волинського воєводи розпочала будову нової, дерев’яної святині. Також княжна віддала для потреб парафії село Тютьковичі. Цю дотацію збільшила у 1647 р.графиня Катерина Замойська (Острогська). Місцевий настоятель Юзеф Пасіковський розпочав у 1773 р. будову нового, тепер вже мурованого, храму. Будова тривала 40 років. Роботи закінчелись у 1813 р. Через болотисту місцевість святині загрожувало руйнування і тому молитви та Месси було перенесено храму святого Йосипа, який виконував роль цвинтарної каплиці.
У 1839 р. російська влада замкнула церкву, котра продовжуала руйнуватися…
У 1858р. з ініціативи князя Казимира Любомирського розпочалася бдова нової кам’яної святині, однак царська влада не допустила до завершення робіт.
Багато старань було докладено для того щоб відновити будівничі роботи і вже у 1897-1899рр. завершено будівництво цегляного храму в неоготичному стилі. Керував будівництвом Константин Войцеховський, фінансував князь Роман Сангушко зі Славути. Настоятелем парафії був тоді Томаш Чайковський. Збудований новий храм було консекровано у 1922-му році єпископом Ігнатієм Дубовським. У 1927р. святиню було оздоблено поліхромією (майстер К. Політинський). Тоді ж були всановлені вітражі. В боковій наві був розміщений образ Матері Божої, який пожертвував у 1650р. Ян Чарнокозіч – львівський гончар. У іншій наві був образ і вівтар св. Антонія Падуанського. У закристії (ризниці) до війни висіли портрети доброчинців святині. Всередині були епітафії родини Любомирських (серед них і Казимира – композитора). У підземеллях святині знаходилися “гробниці” Любомирських (серед них і казначея Юзефа та його дружини Людвігі Сосновської, яку кохав Тадеуш Костюшко).
У 1938 р. рівненська парафія нараховувала 8500 осіб. До неї належали такі місцини: Рівне, Бармаки, Басів Кут, Боярка, Цегельня, Вокзал, Галлєрувка, Ядвіполь, Ясенінічі, Каролув, Карпилівка, Колоденка. Кринебель, Сосенки, Ставки, Тютьковичі, Тинне, Вандопіль, Верхівка, Золотіїв.
У 1939р. настоятелем парафії був декан о. Людвіг Сиревич (1889-1914-1947).
У 1943р. на території парафії загинуло багато мирного населення (здебільшого польського походження) від рук бандерівців.
Після 1945р. більше десяти років настоятелем парафії був о. Серафин Кашуба.
У 1958р. радянська влада святиню замкнула. Отця Кашубу почали переслідувати і він був змушений залишити Рівне. Святиню розкрали і частково зруйнували. Були зняті вурхівки двух веж. У церкві розмістилася “Зала камерної та органної музики” та інтернет-клуб “Глобус”. Час від часу в будівлю святині використовує для зібрань одна з протестантських громад.
|
|
| | |